Інавгурація Дональда Трампа стимулювала медійні дискусії про припинення війни в Україні. Ніхто, звичайно, не очікував, що новий президент США так чи інакше доб’ється угоди між воюючими сторонами, як обіцяв, протягом доби, але всі, здається, вірять, що він її таки доб’ється. В очікуванні обіцяного миру, звернули увагу у The New York Times, активізувалися навіть українські політики, розраховуючи на скорі вибори. “Двоє опонентів, які балотувалися проти Зеленського на виборах в Україні у 2019 році – колишній президент Петро Порошенко та колишня прем'єр-міністр Юлія Тимошенко – сконтактувалися з членами команди Трампа, – розповіли у NYT. – Тимошенко прилетіла до Вашингтона, щоб взяти участь у деяких інавгураційних заходах у понеділок. Зеленський не був присутній на церемонії. Він заявив, що поїде до Вашингтона лише на запрошення Трампа”. Тим не менш, продовжувався текст, “Зеленський та його радники поспішають налагодити зв'язки з командою Трампа. Президент України зустрівся з Трампом у Нью-Йорку у вересні. Андрій Єрмак, керівник апарату президента України, зустрівся в грудні на Капітолійському пагорбі з новообраним віцепрезидентом Джей Ді Венсом і новим радником з питань національної безпеки Майклом Волцем, який на той час був конгресменом від Флориди, за словами двох людей, яким відомо про цю зустріч. Радники Зеленського також намагалися вислужитися за лаштунками. За словами українського посадовця, знайомого з перебігом переговорів, посадовці в Києві обговорювали можливість укладення угоди про купівлю прав на україномовну версію книги Меланії Трамп “Меланія”. За словами посадовця, неясно, чи звертався хтось із членів групи до помічників пані Трамп або видавця. Він описав обговорення як не більше ніж “мозковий штурм” радників Зеленського щодо встановлення добрих стосунків з Трампом”. Що стосується політичних опонентів президента України, то “під час поїздки до Вашингтона у грудні Порошенко розмовляв з Волцем, кандидатом на посаду радника з питань національної безпеки. Порошенко висвітлив цю зустріч у своєму пості у Facebook, в якому він просував свої зв'язки з командою Трампа, і додав фотографії з паном Волцем. “Я отримав запевнення в готовності нової американської адміністрації продемонструвати лідерство в питанні відбиття російської агресії та встановлення справедливого миру в Україні”, – написав він, додавши, що команда Трампа “добре пам'ятає нашу співпрацю з ним за часів мого президентства”. Один із присутніх сказав, що Порошенко перебільшив значення взаємодії з Волцем, яка відбулася в коридорі під час заходу, на якому вони були присутні, і не була офіційною зустріччю”. “Олександр Мережко, голова комітету з питань зовнішньої політики у Верховній Раді України та член політичної партії Зеленського, сказав, що для команди Трампа взаємодія з опозиційною партією є стандартною дипломатією. “Україна – демократичне суспільство, – сказав він. – Це чудово – зустрічатися з опозицією”. Але він стверджував, що опозиція “здебільшого займається саморекламою та політичним піаром”. Мережко спробував інший підхід, щоб зосередити увагу Трампа на війні: минулої осені він номінував Трампа на Нобелівську премію миру”, – іронічно додали у The New York Times. Плавати або тонути Західні оглядачі констатують, що Дональд Трамп робить суперечливі заяви стосовно України, і допускають імовірність, що, зрештою, він погодиться на всі вимоги президента Росії Владіміра Путіна, який, як вважають, знає, як маніпулювати Трампом. “Незважаючи на жорсткі заяви Трампа, дехто в його Республіканській партії вважають, що якщо лідери зустрінуться, Путін отримає від американського президента угоду, яку він хоче, – розповіли, зокрема, у The Washington Post. – “Трамп продемонструє, що закінчив війну. Але він капітулює. Путін отримає те, що хоче”, – сказав один з функціонерів Республіканської партії, який симпатизує Росії, на умовах анонімності, щоб говорити відверто. Риторика Трампа до і під час інавгурації також привернула увагу багатьох, оскільки він говорив про придбання нових територій для Сполучених Штатів, а саме Панамського каналу та острова Гренландія, який є частиною Данії, союзниці в НАТО”. “Такі кроки співзвучні зі світоглядом Путіна: лідери кількох потужних держав укладають угоди за рахунок менших країн, а територіальна експансія, яка ґрунтується на економічних погрозах і потенційній військовій силі, є новою нормою, – зазначили в американському виданні. – Існує думка, що ця адміністрація США порве із заснованим на правилах порядком після Другої світової війни, який забороняв використання сили для зміни кордонів, і таким чином знайде спільний інтерес із захопленням українських земель Путіним. “Заяви Трампа показують, що старі правила більше не працюють, в тому числі і для Сполучених Штатів, – сказав (російський) науковець (який має контакти з високопоставленими дипломатами). – США можуть висувати територіальні претензії до своїх союзників””. Імовірно, через розуміння такої небезпеки, чимало оглядачів і колумністів західних видань виступили з аргументами і закликами на користь продовження підтримки України у війні з Росією. Так, наприклад, двоє колумністів The Washington Post детально розписали ідеї продовження американської підтримки без витрачання, як вони наголосили, грошей платників податків. Цього можна досягнути, на їхню думку, продажем Україні американської зброї за рахунок заморожених російських активів і кредитами під свого роду заставу у вигляді родовищ корисних копалин, яких потребують США. На їхню думку, “Україна має бути більш ніж готова укласти кредитну угоду на придбання американської зброї, оскільки це створює стійку модель довгострокового оборонного співробітництва і тривалу зацікавленість США в суверенітеті і незалежності України. Американським платникам податків повернуть кошти, тільки якщо Україна виживе як вільна, стабільна і процвітаюча країна. Її ресурси можна буде розробляти на користь обох країн, тільки якщо Трампу вдасться домовитися про вирішення конфлікту. Важко видобувати корисні копалини або розробляти морські нафтові та газові родовища під ворожим вогнем”. Про підтримку ідеї передати Україні заморожені російські активи написали також у The Wall Street Journal. Там зауважили, що “за даними Світового банку, Росія завдала Україні понад 150 мільярдів доларів прямих збитків і майже 500 мільярдів доларів економічних втрат. Україні знадобляться зовнішні кошти в такому обсязі для відновлення, і ще більше – для переозброєння з продовженням закуповування західної зброї”. В іншому тексті The Wall Street Journal наголосили, що “Росія хоче, щоб світ повірив, що вона може продовжувати свою військову кампанію до нескінченності, але нинішня ситуація свідчить про інше. Російським військовим складно, російська економіка погіршується. Частково завдяки санкціям США та їхніх союзників, інфляція в Росії перевищує дев’ять відсотків, а базова процентна ставка там – 21 відсоток. Нещодавно США оголосили про запровадження суворих санкцій проти фінансового та енергетичного секторів Росії, що спричинить подальший тиск на російську економіку. Україна стикається з власними проблемами, включаючи нестачу кадрів і російські удари по її енергетичній інфраструктурі, але тиск є значним на обидві сторони, а не тільки на Київ. Продовження військової допомоги Україні з одночасним економічним тиском на Росію збільшить ймовірність встановлення тривалого миру”. У The Guardian зазначили: “Путін щиро вірить, що він перемагає. “Наша армія продовжує наступати по всій лінії фронту, ворог відступає”, – заявив він на прес-конференції наприкінці року. Зараз він також виключає початкову угоду, яка “заморозить” конфлікт; за його словами, для того, щоб припинити вогонь, Київ повинен спочатку прийняти всі умови Москви. А міністр закордонних справ Путіна Сєргєй Лавров вимагає повної реструктуризації “спільних заходів безпеки” в Європі для вирішення довгострокових проблем Росії. Йдеться вже не лише про нинішню війну в Україні. Йдеться про майбутню війну між Росією і Заходом. За деякими показниками, ця велика війна, неоголошена і прихована, вже триває. Минулого тижня розпочалося спільне військово-морське патрулювання НАТО в Балтійському морі, покликане зменшити ризик нових диверсій на підводних трубопроводах і кабелях зв'язку з боку, як припускають, російських і китайських суб'єктів”. У британському виданні звернули увагу, що “тиждень також приніс новини про надзвичайне протистояння в морі біля Корнуолла між підводним човном Королівського флоту і російським “шпигунським кораблем”, а також про російське онлайн-втручання у лютневі вибори в Німеччині. Численні подібні інциденти, на перший погляд не пов'язані між собою і зазвичай заперечувані, є частиною постійно поглиблюваної конфронтації між Росією і західними демократіями, яка є прямим побічним продуктом нездатності зупинити російську агресію в Україні. Путін зображує свою країну як таку, що бере участь в ескалації глобальної боротьби з міжнародним порядком, очолюваним США. Він і його союзники прагнуть перевернути його. Це більш широкий контекст, в якому Трамп, Кір Стармер та інші лідери НАТО тепер повинні плавати – або тонути”. “Ось чому життєво важливо, щоб заклик Зеленського до зброї, до досягнення миру через силу, був почутий і реалізований, – прийшли до висновку у The Guardian. – Стармер мав рацію, коли під час нещодавніх візитів до України і Польщі закликав союзників “подвоїти” підтримку Києва задля досягнення “миру на умовах України. Марк Рютте, очільник НАТО, має рацію, закликаючи до збільшення бюджетів на національну оборону. І Зеленський має рацію, закликаючи Європу в цілому прокинутися і усвідомити всю глибину російської загрози, виконувати свої глобальні зобов'язання – і бути готовою, наприклад, відправити десятки тисяч військових в Україну для забезпечення режиму припинення вогню і стримування нової агресії. Навіть Трамп, можливо, повільно усвідомлює, що в разі перемоги Путіна миру не буде ніде”. “Ми не можемо розраховувати на те, що все так і залишиться” Низка видань при тому розповіла, що Україна продовжує втрачати території і ресури під натиском росіян через брак людей і зброї. У тексті The New York Times йшлося про вимушене припинення роботи надважливої вугільної шахти в Покровську, за який ідуть бої. “Закриття шахти, розташованої на південний схід від міста Покровськ, що перебуває в зоні бойових дій, поклало край відчайдушним зусиллям України, яка до останнього моменту намагалася зберегти її роботу, – написали у NYT. – Як остання діюча шахта в Україні, що видобувала коксівне вугілля, необхідне паливо для виробництва сталі, вона була життєво важливою для металургійної промисловості країни і, зрештою, для її воєнних зусиль”. “Припускають, що закриття шахти спричинить шокові хвилі в економіці. За прогнозами Олександра Каленкова, голови Асоціації виробників сталі України, виробництво сталі впаде більш ніж наполовину – з 7,5 мільйона тонн цього року до менш ніж 3 мільйонів наступного. Це вплине на торгівлю – метал і металопродукція були другою за величиною статтею українського експорту минулого року, – зменшить податкові надходження і позбавить армію необхідних матеріалів для виробництва броні”, – пояснили в американському виданні. Там також звернули увагу, що “шахта під Покровськом – не перша, яка потрапила під контроль Росії, чиї сили знищили значну частину промислової бази на сході України. Але її історія є прикладом української стійкості: після згортання діяльності після повномасштабного вторгнення Росії у 2022 році, видобуток вугілля відновився до 3,2 мільйона тонн у 2023 році, що майже відповідає довоєнному рівню. Того року багато мешканців повернулися до Покровська, сподіваючись, що хід війни змінюється на користь України. Шахта була економічним рятівним колом для регіону. У 2023 році Метінвест працевлаштовував на підприємстві близько 4,5 тисяч осіб, багато з яких провели там більшу частину свого трудового життя. “Я шахтар. Я не вмію робити нічого іншого. Усе, що я знаю, – це як видобувати вугілля”, – сказав 35-річний Юрій Нестеренко, який пропрацював на шахті десяток років”. У The New York Times наголосили, що “збереження роботи шахти якомога довше було критично важливим для Метінвесту, який покладався на коксівне вугілля для переплавки залізної руди в сталь на своїх заводах західніше. Сталь використовують для виробництва рейок для українських залізниць, які є життєво важливими під час війни, а також бронежилетів і шоломів для солдатів. Раніше цього місяця Метінвест розпочав виробництво захисних броньованих плит для американських систем протиповітряної оборони Patriot, які захищають українське небо”. Але, зрештою, “до середини грудня... російські війська просунулися на відстань близько милі від шахти № 3, що викликало побоювання, що вони можуть захопити її і використати тунелі для обходу українських позицій з флангу. У відповідь шахтарі, працюючи з військовими, почали бурити отвори під шахтою, щоб закласти вибухівку, за словами кількох робітників. Через кілька днів, близько 20 грудня, шахту підірвали. …Менеджер Метінвесту, який побажав залишитися невідомим, оскільки не мав повноважень висловлюватися, сказав, що вибухівку також заклали в двох інших шахтах підприємства, розташованих західніше, біля сіл Котлине і Удачне, які сьогодні залишаються під контролем України. Невідомо, чи їх вже підірвали. За словами менеджера, з семи тисяч тонн вугілля на день цього літа видобуток впав до трохи більше двох тисяч тонн до середини грудня. Удар по електропідстанції напередодні Різдва завдав остаточного удару: шахта зупинилася, а видобуток впав до нуля”. Чимало західних видань звернули також увагу на втрату Україною ще одного відносно великого населеного пункту на Донеччині, Великої Новосілки. Серед них – The Economist, який розповів, що “російська тактика не є динамічною, але завдає Україні безкінечного клопоту. Простіше кажучи, Росія має піхоту, а Україна – ні. Проблеми з мобілізацією та дезертирством сильно вдарили по українських резервах. “Ми намагаємося замістити наші втрати на полі бою, – каже полковник Павло Федосенко, командир української тактичної групи на Донбасі. – Вони можуть кинути батальйон солдатів на позицію, яку ми укомплектували чотирма чи п'ятьма солдатами”. Бригади, які складають лінію фронту на Донбасі, постійно недоукомплектовані, перебувають під тиском і дають тріщини. Лінія фронту продовжує зсуватися. “У нас більше немає тактики, окрім як затикати дірки, – каже “Купол”, позивний нині відставного командира, який до вересня очолював бригаду, що воює на сході, на Донбасі. – Ми кидаємо батальйони в хаотичний безлад і сподіваємося, що зможемо якось зупинити перемелювання””. За спостереженнями британських журналістів, “світова увага змістилася на переговори, які ще мають відбутися; на суперечливі сигнали від адміністрації Трампа, які одного дня виглядають позитивними для України, а іншого – не дуже. Для тих, хто воюють, порядок денний менш абстрактний. Поки лінія фронту продовжує рухатися, у Путіна, схоже, мало підстав для компромісу. За словами офіцера розвідки (Андрія) Черняка, зброя у росіян не закінчиться найближчим часом. “У них є щонайменше рік, можливо, два, щоб продовжувати воювати так, як вони це роблять”. Військово-промисловий комплекс залишається “священною коровою” для Кремля, продовжує він, і буде захищений від можливих економічних потрясінь, інфляції або санкцій. Тим часом Північна Корея починає постачати дефіцитні товари, такі як гарматні стволи та артилерійські системи. “Росія показала, що вона може функціонувати у повністю замкнутому циклі””. “Через три роки після початку боротьби на виснаження все ще незрозуміло, чи зможе Росія перетворити свої численні тактичні здобутки на щось більше, достатнє, щоб просунутися глибше за українські лінії, що слабшають, і викликати справжні неприємності, – зауважили, втім, у The Economist. – Черняк каже, що поки що свідчення вказують на те, що це малоймовірно. “Ми бачимо їхні резерви, їхні ракети, їхню бронетехніку – цього недостатньо. Поки що”. Капітан (Іван) Секач вважає, що удача також може відігравати роль. За його словами, у Великій Новосілці російські бронеколони неодноразово проривалися і потрапляли за українські оборонні лінії, але не усвідомлювали цього. Розгублені та дезорієнтовані, вони поверталися назад. “Російська армія не заохочує розумних людей, це моє єдине пояснення, – каже він. – Але ми не можемо розраховувати на те, що все так і залишиться””. Огляд підготувала Софія Петровська, “ОстроВ”
